За лаштунками української Незалежності: як 30 років тому Миколаїв став частиною самостійної держави

Прочитали: 4980

30 років тому українці, покладаючись лише на свої сили та амбіції, розпочали шлях самостійного розвитку, непідвладності та суверенності. 30 років тому українці, довірившись владі, подолали чотири початкові етапи державницької розбудови. 

Декларація про державний суверенітет, постанова про незалежність, Всенародний референдум та перші демократичні президентські вибори — чотири найважливіші кроки, завдяки яким 24 серпня 2021 року ми маємо змогу святкувати 30-річницю української Незалежності. 

На честь свята NikLife розповідає, як до України та зокрема Миколаєва прийшла Незалежність.


Перший крок на шляху до української Незалежності — прийняття Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 року 

«16 июля 1990 года Верховный Совет Украинской ССР принял Декларацию о государственном суверенитете Украины. А недавно этот день провозгласили Днем Независимости. Веками украинский народ ценой огромного напряжения духовных и физических сил, боролся, ценой жизни лучших сыновей и дочерей боролся за священное право быть хозяином на своей земле, самому решать свою судьбу. Первым шагом к реализации этой цели является Декларация о государственном суверенитете Украины, которую без преувеличения можно считать фундаментом построения суверенного украинского государства», — ось такий текст містила стаття у миколаївській газеті «Южная правда» на річницю прийняття Декларації про державний суверенітет

Цей документ став актом відновлення державницьких прагнень українців через 70 років після доби Української революції 1917-1921 років. І для тих часів, і в тих обставинах, він був по-своєму революційним. Причому, набагато більш радикальним, аніж аналогічний акт Росії.

За місяць до проголошення постанови про незалежність Української держави, раніше, ніж за рік до офіційного розпаду Радянського Союзу українські, зокрема й миколаївські газети, вже писали про самостійну, незалежну Україну. 

Цікаво, що 16 липня 1990 року крім «Декларації про державний суверенітет України», було ухвалено ще й Постанову «Про День проголошення незалежності України» – 16 липня проголошувалося святковим і вихідним днем на території України. 

Ось, до прикладу, одна із статей, надрукованих на першій шпальті газети «Южная правда» – «День Независимости Украины: Празднуют хлеборобы и корабелы» – розповідає про те, як місцеві мешканці святкували тодішній день Незалежності. 

«К 10 часам на главной площади Николаева собираются трудящиеся города корабелов. Звучит бессмертная песня нашего народа — «Реве та стогне Дніпр широкий..» 

Продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні — проголошення постанови про незалежність у стінах Верховної Ради 

24 серпня 1991 року на позачерговій сесії Парламенту після тривалих суперечок постанову про проголошення Незалежності України підтримали 346 із 362 присутніх нардепів. Українська Радянська Соціалістична республіка припинила своє існування, постала держава Україна з неподільною і недоторканою територією, на якій чинними є тільки власні закони та постанови уряду. 

Крім того, 24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила рішення про взяття під свою юрисдикцію усіх розташованих на українських теренах військових формувань збройних сил та про створення Міністерства оборони України.

Заступник директора Миколаївського краєзнавчого музею Валерій Чернявський розповідає, які настрої панували у тогочасному суспільстві Миколаєва під час подій буремного 91 року. 

Люди тревожно восприняли развал Советского Союза, ведь впереди была неизвестность, да и они привыкли к немного другой ситуации. Однако, под давлением обстоятельств люди понемногу стали менять свои позиции. Основная масса ранее советских граждан со временем стала другой. Все изменения, которые проходили в Украине в те года, не были молниеносными,они были постепенными и более того, растянуты на годы. 

«Независимая Украина — наш добрый общий дом. 1 декабря — республиканский референдум»

Як відомо, у демократичній державі, якою прагнула стати Україна, основним джерелом влади володіє народ, тож наступним кроком на шляху до повного оновлення державницького апарату став референдум та вибори першого президента Незалежної країни. 

До 1 грудня готувалися грунтовно, майже в усіх провідних газетах Миколаєва та області відбувся такий собі лікбез. Людям, завдяки засобам масової інформації, розповідали про права громадянина демократичної держави. Відтак висвітлювалася необхідність у волевиявленні населення на референдумі. 

До прикладу, стаття у газеті «Чорноморська зірка» від 23 листопада 1991 року«1 грудня — Всеукраїнський референдум. Очаківці, підтримаємо Акт проголошення незалежності суверенної держави». У ній, зокрема, викладено порядок голосування, а також розпорядження про перенесення початку робочого дня на годину вперед через необхідність відвідати референдум.  

Цікавим є й те, що наступні дві сторінки того ж видання були присвяченні агітаційному матеріалу про майбутнього Президента Леоніда Кравчука. Називався він «5Д Леоніда Кравчука»

Відтак, 1 грудня на виборчі дільниці своїх міст, сіл та містечок прийшли тисячі свідомих українців, щоб підтвердити або спростувати «Акт проголошення незалежності України». Вже 3 грудня у місцевій газеті «Радянське Прибужжя» був надрукований фоторепортаж з виборчих дільниць, а також попередні результати голосування громадян України: 

«Понад 84 відсотки виборців області взяли, за попередніми підрахунками, участь у референдумі і виборах президента України. Майже 90 процентів з них сказали «Так» Незалежній Україні, і близько двох третин з тих, хто проголосував назвали свої президентом Леоніда Макаровича Кравчука» — цей текст фактично повідомляв мешканцям Миколаєва й області про результати всенародного голосування. 

Валерій Чернявський розповів, що ж підштовхувало людей голосувати  «за»: 

Есть три фактора, которые мотивировали людей голосовать за независимость: первое — те процессы, которые начались в СССР в то время заставили людей задуматься о том, возможно, это бурное, турбулентное время лучше переждать, перезимовать в «тихой гавани» украинской. Второе — это, конечно, то, что в то время активно развивался тезис о том, что Украина — это будущая Франция по уровню жизни. Кроме того, люди видели, какие процессы происходят в Абхазии, Карабахе и понимали, что находится в этом общем лоне больше не безопасно. Третье – люди жили уже  в другом информационном пространстве, с другими ценностями 

Отже, після того, як влада фактично проголосила Україну самостійною, незалежною, суверенною державою, а громадяни підтримали цю ініціативу на референдумі, виникла потреба змінити дату святкування Дня Незалежності. Так, 20 лютого 1992 Верховна рада України прийняла постанову «Про День Незалежності України», який з того року святкують 24 серпня. 

NikLife відвідав Миколаївський обласний архів та віднайшов постанову про святкування Дня Незалежності в Миколаєві та області від 22 липня 1992 року. Там повідомлялось, що 21 червня планувалось провести урочисте засідання міської та обласної Ради народних депутатів та облдержадміністрації. Засобам масової інформації рекомендувалося широко висвітлити значення Дня Незалежності в житті українців, окрім цього головам селищних рад, районним та міським Радам народних депутатів необхідно було організувати святкування в районах. Відповідні директиви було відправлено на великі підприємства, селищні ради та на розгляд голів місцевого самоврядування. 

Усе буває вперше: сценарій інавгурації Президента вигадували на ходу 

5 грудня усі місцеві ЗМІ вже писали про інавгурацію першого демократично обраного Президента Кравчука. Зауважимо, що на першій інавгурації започаткували традицію, коли президент присягає, поклавши руку на Конституцію та Пересопницьке Євангеліє. Оскільки, Конституцію України прийняли значно пізніше — 1996 році — у той час використовували конституцію радянських часів. Після складання присяги Кравчуку не встановили крісло президента в залі Верховної ради, тому йому довелося сісти на місце Спікера парламенту.

Цікаво, що майже одразу після урочистого заходу, президент Кравчук із робочим візитом відвідав Миколаїв, зокрема Суднобудівний завод та ще декілька великих підприємств. Він навіть встиг потрапити на місцевий ринок, де Леонід Макарович активно спілкувався з мешканцями та працівниками.

Відтоді, як гарант прийняв молоду Україну в свої політично досвідченні руки, почався черговий етап розбудови новоствореної суверенної держави. 


Як розповіла NikLife директорка Миколаївського обласного архіву Наталія Колеснік, майже щодня газети міста та області публікували інформацію про новий закон.  

Все, Україна стала однією великою, незалежною, унітарною, суверенною державою. І як окрема, самостійна держава, вона відмовилася від використання усіх союзних нормативних актів і почала розробляти свої. Це було дуже оперативно. Був, звичайно, певний час на розробку, впровадження та апробацію власної законодавчої бази. З газет ми також можемо побачити, що кожного дня відбувалися кроки розбудови нашої країни вже як незалежної. Створення законодавства й норм суспільного життя, а також інновації впроваджені у економічному потенціалі. 

Подивившись чимало газетних випусків із тогочасними щоденними перепетіями, NikLife віднайшов декілька дійсно цікавих подій, що красномовно описують життя миколаївців на початку 90-х років 20 сторіччя. Нестача ковбасы й перебої з транспортом: тогочасні газети відображали дійсність й потреби населення, які виникали з поступовою розбудовою самостійної країни. 

«Конечно, ситуация хуже не придумаешь. Опаздываешь на работу, на занятия, на самолет или на поезд, за ребенком в детский сад, в конце концов не успеваешь вовремя домой. А тут нет ни автобуса, трамвая или троллейбуса, выбегаешь из толпы, смотришь то на часы, то на табличку, где указаны интервалы движения. Все больше собирается людей, накаляются страсти», — так була описана проблема нестачі транспорту, що поступово розгорталася у Миколаєві. Мешканці миттєво відреагували на незручність й вийшли на пікет, який також висвітлювали в пресі із заголовком «Когда кончилось терпение, люди взялись за руки и вышли на проезжую часть улицы». 

Трохи згодом було опубліковане вирішення проблеми із транспортом з боку, що так непокоїло миколаївців у грудні 1991 році. Влада знайшла вихід із ситуації та забезпечила місто ще «не менее 100 автобусами»

Зауважимо, що у рубриці «Вы спрашивали» газети «Южная правда» у лютому 1992 року було надруковано стаття «Наедимся ли мы колбасы? Вопрос остается без ответа». У матеріалі розповідається про проблему підвищення цін на продукти широкого вжитку, серед яких було і мясо. На хвилі подорожчання електроенергії,палива, води, люди просто не могли собі дозволити за завищеними цінами купувати ще й мясо.

Як зауважив Валерій Чернявський, у ті буремні часи найбільше людей хвилювало питання, як вибудовувати своє життя в Україні за новими правилами, а вже потім стояло питання підтримки державницької політики.

В то время люди больше придавали значение тому, как дальше жить, и выживать, как  растить детей, как это воспринимать. Могу сказать, что массовая поддержка государственности у нас сложилась не в 1991 году, а она у нас складывалась постепенно. 

Однак, не дивлячись на побоювання щодо майбутнього, були й події, які змушували людей забувати про щоденні домашні та робочі клопоти. До прикладу, у 1992 році провели перший національний чемпіонат України по футболу, в якому участь взяла і миколаївська команда «Судостроитель». У всеукраїнському рейтингу команд миколаївці посідали 17-те місце та входили у першу підгрупу. Як зазначають тогочасні ЗМІ, миколаївські футболісти мали грати з одеським «Чорноморцем», донецьким «Шахтарем», запорізьким «Металургом» та львівськими «Карпатами». 

З побаченого в Державному архіві Миколаївської області, зокрема більше ста різноманітних екземплярів друкованих видань того періоду, NikLife може зробити висновок, що місцеві ЗМІ протягом усього процесу оновлення державного статусу працювали секундними стрілками історії. Тобто, у розлогих матеріалах докладно передавали перипетії історичних подій 1991 року. 


Озирнувшись назад, можна побачити, який довгий, тернистий шлях подолала наша країна. За ці роки ми вже отримали безцінний досвід й сили поколінь. NikLife впевнений, що найяскравіші, найкращі, найщасливіші, найквітучіші роки України ще попереду, адже Вона в нас ще така молода, але вже сповнена мудрістю пращурів й силою молодих поколінь. З Днем Народження, країно! З Днем нашої Незалежності, українці!

Олена Сидорова