Анна Нагірна: знайомимось із миколаївською велоспортсменкою, яка їде на Олімпіаду-2020 в Токіо

Прочитали: 918

Вихованка Школи вищої спортивної майстерності міста Миколаєва з велоспорту Анна Нагірна здобула ліцензію для участі в Іграх XXХII Олімпіади 2020 року в Токіо. 29 лютого українська велосипедистка Анна Нагірна зайняла 12-е місце в дисципліні «медісон» на чемпіонаті світу, який проходив в Берліні (Німеччина).

Спортсменка поділилася попередніми успіхами спортивної кар’єри та переживаннями спеціально для NikLife.

NL: Анно, вітаємо із здобуттям ліцензії! Розкажіть, будь ласка, звідки ви, коли розпочали свою спортивну кар’єру.

— Я родом зі Львова, починала займатися в львівському локомотиві. У вісімнадцять років до Миколаєва мене запросив тренер Євген Штермер. Я, не вагаючись, до нього перейшла та задоволена своїм вибором по цей день. Так що, ми з Євгеном Львовичем працюємо разом вже дванадцять років. Як тільки я перейшла до Миколаєва, одразу почала навчатись в школі вищої спортивної майстерності з велоспорту. Зараз проживаю у Львові, тому що саме тут живе моя сім’я, і в цьому місті живе моя мама, яка мені дуже допомагає.  

NL: Поділіться враженнями про Миколаїв.

— Миколаїв мені сподобався одразу, тут дуже багато водойм та портів. Також дуже імпонувало те, що можна було зовсім близько поїхати на море, адже у Львові такої можливості не було. Але на той час дуже здивувала неймовірна спека, при якій час від часу було дуже важко тренуватись. Та саме в Миколаєві я познайомилась з майбутнім чоловіком, який також займався спортом, а пізніше ми переїхали до Львову. В Миколаєві була дуже велика та дружня компанія, можна сказати «велика сім’я», тому місто запам’яталось мені своєрідною добротою.

NL: Чому обрали саме велоспорт? 

— Раніше, як і зараз, напевно, не всі батьки мали можливість купувати своїм дітям велосипеди. В ті часи, будучи дітьми, ми пішли з хлопцями та дівчатами на велоспорт, знаючи, що там дають можливість забирати велосипеди додому, завдяки чому можна було кататись в вільний час. Була єдина умова – треба було перед цим ходити на заняття півроку. Ми відходили покладені півроку, після яких брали велосипеди додому та були щасливі. Я тоді не думала, що підійду до цієї справи так серйозно, адже це був дитячий спорт. Коли я в вісімнадцять років перейшла до Миколаєва, мій вибір щодо спорту вже був спланований та була чітко поставлена мета. Можна сказати, що саме з вісімнадцяти років я почала серйозно займатись спортом, до того віку це були просто «покатушки», та не було ще такої свідомості напрямку.

NL: Розкажіть про свої попередні успіхи. Чим пишаєтесь?

— Один з найбільших моїх успіхів був в 2011 році, ми стали Чемпіонами Европи в командній гонці на велотреку в Мінську. В першому році займаючись в Миколаєві отримала «майстра спорту» з міжнародного класу, а на наступний рік вже поїхала на Чемпіонат Европи з категорії «under 23». Там на змаганнях з велотреку, на відстані три кілометри, ми зайняли перше місце. Пізніше посіли теж в командній гонці почесне друге місце на Кубці світу.

NL: Як відомо, ви одружені та виховуєте маленького сина. Тяжко поєднувати спорт та сімейне життя?

— Спочатку було тяжко, особливо коли доводилось залишати дитину, але завдяки підтримці чоловіка та мами, я повернулася в спорт, хоча після народження сина була не впевнена, що повернусь. Але я почала кататись, та на чемпіонаті України показала достойний результат. Поступово приходило ще більше бажання поїхали та досягти цієї довгоочікуваної ліцензії, яку ми отримали, адже до її завоювання була дуже тяжка дорога. В 2012 році, коли я вперше хотіла її отримати, то мала їхати тільки запасною. В 2016 не склалась поїздка через те, що я не встигла повернутись в форму після народження сина. Нарешті, в 2020 році, ми дочекались події, отримали ліцензію, та я поїду на Олімпіаду. Це була ретельна підготовка, та ми досягли своєї мети.

NL: Поділіться враженнями від здобуття ліцензії для участі в Іграх XXХII Олімпіади 2020 року в Токіо.

— Ми були неймовірно щасливі, тому що до ліцензії пройшли за два роки шість Кубків світу, Чемпіонат світу та Чемпіонат Европи. Саме з результатів деяких змагань йшов залік з підбору на Олімпіаду. Ми конкурували з спортсменами із Китаю та Швейцарії, яких на змаганнях мали будь-якою дорогою об’їхати, тому що між нами була невелика різниця в балах. На турнірі в нас була боротьба не за перші місця, а насамперед за ліцензію та поїздку до Олімпіади.

NL: Чи є переживання щодо участі в Олімпіаді в Токіо?

— Переживання є завжди, тим паче, що ми отримали ліцензію на змагання, які проходять всього один раз в чотири роки. Переживаємо насамперед за те, щоб вони відбулися, та їм не перешкодив коронавірус. Щодо коронавірусу переживання є, але на душі спокійно, я думаю все обійдеться, люди виліковуються. Ми постараємось показати найвищий результат, у нас величезне бажання туди поїхали та ми цієї події довго чекали.

NL: Чи є ще представники з Миколаївщини?

— На велоспорті є ліцензія на групову гонку на шосе, на яку можуть претендувати Віталій Буц та Олена Шарха. Сама ліцензія вже є, але відбір учасників буде влітку на чемпіонаті України. Ми вже отримали та їдемо, а в них буде ще тільки відбір.

NL: Бажаємо успіху, будемо вболівати за вас!

Юлия Миллер