Закон України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI у редакції від 1 липня 2026 року (зміни внесено Законом № 4816-IX) і досі розмежовує два різні механізми: примусове повернення і примусове видворення. У побуті обидва називають депортацією, хоча за документами це різні рішення, різні органи й різні строки. Окрема лінія — Закон № 4540-IX від 16 липня 2025 року про права осіб, депортованих за національною ознакою у 1944–1951 роках: він стосується історичних переселень, а не виїзду іноземця з України сьогодні.
За підсумками 2025 року Державна міграційна служба ухвалила 2 833 рішення про примусове повернення і 387 — про примусове видворення; виконано 2 056 повернень і 322 видворення, заборону в’їзду застосовано до 4 036 осіб. Більшість справ обривається на етапі самостійного виїзду до 30 днів і до суду не доходить.
Громадянина України з території держави цим порядком не висилають. Нижче — як виглядає процедура для іноземця чи особи без громадянства, які живуть або зареєстровані в Миколаєві чи області, і що змінюється для житла, реєстрації та сім’ї.
Хто ініціює депортацію за законом
Депортація в сучасному українському праві — це не окремий вид покарання в кримінальній справі, а адміністративна процедура виведення іноземця за межі держави. Кримінальне провадження може лише створити привід: після відбуття покарання міграційна служба окремо перевіряє законність перебування і вже тоді відкриває власну справу.
Примусове повернення (стаття 26 Закону № 3773-VI) ухвалює Державна міграційна служба, орган охорони державного кордону або Служба безпеки України. Підстави: порушення правил перебування, дії проти національної безпеки чи громадського порядку, або потреба захистити здоров’я й права громадян України. Про рішення протягом 24 годин повідомляють прокурора. Строк самостійного виїзду не може перевищувати 30 днів; додатково може бути заборона в’їзду на три роки.
Примусове видворення (стаття 30 того ж закону) орган влади сам не «підписує». ДМС, прикордонники або СБУ звертаються з позовом до адміністративного суду. Суд видає постанову, якщо особа без поважних причин не виїхала в установлений строк або є підстави вважати, що вона ухилятиметься. Після видворення в’їзд забороняють на п’ять років. Порядок дій органів деталізує Інструкція, затверджена наказом МВС і СБУ від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (зі змінами наказами № 1274/677 і № 38/77).
Примусове повернення не застосовують до осіб, які не досягли 18 років, і до тих, на кого поширюється Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Стаття 31 Закону № 3773-VI забороняє повертати чи видворяти людину до країни, де їй загрожують переслідування, смертна кара, катування або небезпека через збройний конфлікт. Колективне видворення прямо заборонене: кожну справу розглядають окремо.
Етапи перевірки і прийняття рішення
Спершу підрозділ ДМС, прикордонники або поліція фіксують факт: прострочене перебування, відсутність посвідки, робота без дозволу, спроба перетнути кордон поза пунктом пропуску. Складають протокол, вилучають або перевіряють паспорт, формують особову справу. Якщо підстави є, орган виносить рішення про примусове повернення і вручає його особі під розпис або надсилає за відомою адресою.
Далі механізм роздвоюється. Якщо людина виїжджає сама в межах до 30 днів, справу закривають виконанням. Якщо строк минув або є ризик утечі, орган подає адміністративний позов. Суд за статтею 288 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу за обов’язкової участі сторін протягом 10 днів з дня подання позову. Паралельно за статтею 289 КАС України можуть просити затримання: спочатку до шести місяців у пункті тимчасового перебування іноземців, з можливим продовженням, але не більш як до 18 місяців.
Це схоже на вимогу звільнити орендовану квартиру до конкретної дати: спершу письмове попередження, і лише якщо мешканець не виїхав — виконавці з ордером. Аналогія обривається там, де з’являється суд, заборона в’їзду на роки і міжнародна заборона висилати людину туди, де їй загрожує небезпека: «власник житла» тут — держава, і вона зв’язана статтею 31 Закону № 3773-VI.
У Миколаївській області затриманих часто направляють до державної установи «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців» у селі Мартинівське Вознесенського району (вул. Європейська, 1; розрахований на 138 місць). З 1 січня до 11 грудня 2025 року через пункт пройшли 146 осіб; на день моніторингового відвідування там перебували 37 людей. Поміщення без судового рішення про затримання законом не передбачене.
Від результату залежать три речі: чи є в особи чинна посвідка або інша законна підстава; чи встигла вона оскаржити повернення до спливу 30 днів; чи суд визнає ризик ухилення достатнім для видворення й утримання в пункті. Помилка в даті вручення рішення або відсутність перекладу змінює відлік строків і може стати окремим аргументом у суді.
Як людина довідується про рішення
Рішення про примусове повернення вручають особисто або надсилають за адресою перебування; у тексті обов’язково стоїть строк виїзду. Постанову суду про видворення проголошують у засіданні за участю сторін. Копії можна отримувати в канцелярії суду й у територіальному органі ДМС. За 48 годин до фактичного видворення начальник органу, який його виконує, письмово попереджає начальника пункту пропуску, через який планують виїзд.
Право збирати документи не припиняється через відкриту справу: паспорт, посвідка, свідоцтва про шлюб і народження дітей, договори на житло, медичні довідки, квитанції про звернення по захист мають бути в справі до дня засідання. Якщо особу вже тримають у пункті в Мартинівському, доступ до адвоката й передача паперів ідуть через адміністрацію установи за правилами утримання.
Важливо. Оскарження рішення про примусове повернення саме по собі не скасовує обов’язок виїхати в зазначений строк, але дає суду можливість зупинити виконання. Постанову про видворення оскаржують уже в апеляції протягом 10 днів з дня проголошення. Пропуск цього вікна майже закриває захист по суті.
Наслідки для житла та майна
Депортація не є конфіскацією. Право власності на квартиру, будинок чи земельну ділянку, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав, не зникає через постанову про видворення. Зникає інше: законна підстава жити в Україні. Реєстрацію місця проживання іноземця ведуть лише за наявності посвідки; після втрати статусу перебування орган реєстрації знімає особу з обліку. Сам запис у реєстрі прав на нерухомість від цього не анулюється.
На практиці власник, якого вже вивезли, розпоряджається майном через представника за нотаріальною довіреністю або через суд. Іпотека, оренда й комунальний борг залишаються цивільними зобов’язаннями: їх не «списує» міграційна справа. Якщо житло було лише місцем реєстрації без права власності, після зняття з обліку іноземець втрачає формальну прив’язку до адреси, але це не дає автоматичного права власникові виселити інших законних мешканців — членів сім’ї, які є громадянами України.
Дітей-іноземців до 18 років примусово не повертають за статтею 26. Якщо в сім’ї є дитина-громадянин України або подружжя з громадянством України, суд зобов’язаний оцінити сімейні зв’язки. Це не гарантія залишитися, але окрема підстава просити скасувати або відкласти видворення. Кожен член сім’ї — окрема справа: колективно сім’ю не висилають.
Можливість оскарження в суді
Рішення про примусове повернення оскаржують до місцевого загального суду як адміністративного — за місцезнаходженням органу, який його ухвалив. Для Миколаєва це районні суди міста та області, залежно від того, який сектор ДМС підписав документ. Справу за статтею 288 КАС України суд розглядає за 10 днів за участі сторін.
Постанову про видворення оскаржують в апеляції протягом 10 днів з дня проголошення. Апеляційний суд має розглянути скаргу за 10 днів після закінчення строку на оскарження. Касація в таких спорах обмежена: пункт 11 частини шостої статті 12 КАС України відносить справи про перебування іноземців до справ незначної складності, тож касаційний фільтр жорсткіший, ніж у звичайному адміністративному спорі.
Суд скасовує рішення, якщо не було законної підстави, порушено процедуру вручення, особа мала чинне право на проживання, або видворення суперечить статті 31 Закону № 3773-VI. Типовий контраст такий. До правильного кроку іноземець ігнорує 30-денний строк, справу передають до суду, і після постанови з’являються п’ять років заборони в’їзду плюс рахунок за витрати на вивезення за статтею 32. Після своєчасного позову з доказами посвідки або сімейного зв’язку суд може визнати рішення протиправним — як у справах 2025 року, де людей уже тримали в миколаївському пункті, а підставу перебування підтвердили вже в засіданні.
| Параметр | Примусове повернення | Примусове видворення |
|---|---|---|
| Хто ухвалює | ДМС, прикордонна служба або СБУ | Лише адміністративний суд за позовом цих органів |
| Норма | Стаття 26 Закону № 3773-VI | Стаття 30 Закону № 3773-VI |
| Строк самостійного виїзду | До 30 днів з дня рішення | Окремого «пакувального» строку немає: виконують після набрання чинності постановою |
| Заборона в’їзду | Може бути на 3 роки | 5 років з дня рішення |
| Строк розгляду в суді | Оскарження — за правилами КАС України, справа за ст. 288 — 10 днів | Позов органу розглядають 10 днів; апеляція — 10 днів на подання і 10 днів на розгляд |
| Тримання в ПТПІ | Не є обов’язковим етапом | За постановою суду: до 6 місяців, продовження — не більш як до 18 місяців |
| Витрати на виїзд | Особа їде самостійно | Відшкодовує іноземець; якщо коштів немає — державний бюджет (ст. 32) |
Джерела: Закон України № 3773-VI (статті 26, 30–32), Кодекс адміністративного судочинства України (статті 288–289), статистичний звіт ДМС за 2025 рік.
Що робити далі
Якщо вручили рішення про примусове повернення, відлік іде з дня отримання. За перші кілька діб варто зняти копії всіх сторінок, зафіксувати дату вручення й перевірити, чи є законна підстава залишатися: чинна посвідка, заява про захист, шлюб із громадянином України, дитина-громадянин. Позов до суду доцільно подати одразу, не чекаючи останнього з 30 днів: після виїзду або після затримання збирати докази складніше.
Якщо щодо особи вже є позов про видворення або її тримають у пункті в Мартинівському, перший строк — 10 днів на апеляцію після проголошення постанови. Консультацію можна отримати в Миколаївському місцевому центрі безоплатної вторинної правничої допомоги (вул. Космонавтів, 61) або за єдиним номером системи 0-800-213-103. Управління ДМС у Миколаївській області приймає за адресою вул. Космонавтів, 144, телефон (0512) 37-40-07; графік — будні з 08:00, у п’ятницю до 15:45.
Якщо рішення стосується члена сім’ї, а не читача особисто, окремо збирають свідоцтва про шлюб і народження, документи про громадянство дітей і докази спільного проживання. Ці папери не скасовують процедуру автоматично, але саме їх суд зобов’язаний оцінити, перш ніж підтвердити видворення. Приватний адвокат у таких справах бере оплату за договором; орієнтир варто уточнювати на місці, бо тариф залежить від стадії — повернення ще в ДМС чи вже апеляція після постанови.
Якщо підстав для перебування немає і особа готова виїхати сама, дешевше вкластися в 30-денний строк повернення, ніж дочекатися суддівської постанови: різниця — три роки заборони проти п’яти, плюс рахунок за конвой і квитки, який за статтею 32 можуть виставити вже після перетину кордону.