«Не имеем права на агрессивные посылы»: правозащитники и политики Николаева о любом оправдании насилия

01.12.2021 11:00

С 25 ноября по 10 декабря в мире проходит международная кампания «16 дней активизма против насилия». В ее рамках 25 ноября на 8 причале в Николаеве открылась выставка «Річ у тім» с постерами, которые через известных ускраинцев и украинок рассказывают реальные истории пострадавших от насилия.

В этот же день депутатка областного совета, директорка КНП «Николаевский областной центр лечения инфекционных заболеваний» Светлана Федорова в своем Telegram-канале жестко раскритиковала одесскую скульптуру «Пандемия домашнего насилия» и заявила, что была бы она мужчиной, тоже прибегала к абьюзу. Таким образом она протранслировала идею допустимости насилия, что, в частности, присутсвует в таком явлении, как виктимблейминг (обвинение жертвы и перекладывание на нее ответственности за деяния насильника).

Этот пост вызвал негодование в сети. И так как на мероприятиии «Річ у тім» с выставкой и показом фильма «Розірви коло» среди спикеров и организаторов мероприятия звучал посыл «О боли нельзя молчать», NikLife спросил у участников и участниц социнициативы, как они относятся к популярной практике порицания жертв, что возникает при совершенных преступлениях такого рода и походит в том числе от публичных людей. При этом, мы показали им вот эту публикацию:

Осторожно! Тут – ненормативная лексика и контент с языком вражды.


Анатолий Петров, заместитель городского головы по гуманитарным вопросам

О проблеме насилия и виктимблейминга: «Це проблема взагалі є суспільною, бо почати долати і викорінювати цю проблему ми можемо тільки з самого дитинства. Бо маленька людина, яка виросте в гарному світі, де не буде, ані психологічного, ані фізичного, ані економічного насильства. Тільки тоді цей стереотип життя набере змін. Тому що якщо взяти статистику, то у кожній другій родині відбувається насилля, а якщо говорити про усі форми насилля, то у кожній родині. Кожна людина повинна самовдосконалюватися аж до самої смерті. І от тільки через самовдосконалення, через визнання своїх помилок ми можемо подолати цю проблему. Так само депутатський корпус і всі інші. Вони мають долати стереотипи і відноситись уже по-іншому».

О публичной трансляции допустимости насилия на примере поста Светланы Федоровой: «Ви розумієте, що людина – це така істота, яка дуже різна. І ми знаємо, що існують дуже жорстокі люди, ми нікуди від цього не дінемося. Але зараз ми намагаємося зробити так, щоб цього насилля було менше. І дуже важливо, аби люди розкривалися, особливо жінки».

Елена Кузьмина, депутатка городского совета от партии «Слуга народа»

О проблеме насилия и виктимблейминга: «Во-первых, мне кажется, что люди, которые позволяют себе насилие – это недостатки воспитания и все это тянется из детства. И ни один человек не в праве вести себя подобным образом и отвечать жестокостью на какие-либо действия».

О публичной трансляции допустимости насилия на примере поста Светланы Федоровой: «Честно говоря, я такое встречаю впервые, и не могу дать оценку, почему человек такого мнения. Но я думаю, что благодаря подобным мероприятиям, таких людей будет все меньше и меньше».

Анастасия Колотилова, начальница сектора противодействия домашнему насилию отдела превенции Николаевского отдела полиции ГУНП в Николаевской области

О проблеме насилия и виктимблейминга: «Я скажу как сотрудник полиции, как женщина, как человек, который ежедневно сталкивается с насилием в работе и сталкивался в детстве. Насколько бы у нас не накапливалось бы внутренней злости на насилие субъективное и насилие в общем – никогда насилием на насилие отвечать нельзя. Пока у нас в современном обществе не будет воспитана нулевая толерантность к насилию, когда ни к какому виду насилия не будет оправдания, то говорить «смерть насильнику, который совершает неправомерные действия», как некоторые пишут в своих постах, нельзя. Не может быть такого, нельзя отвечать насилием на насилие, каждый насильник должен понести свое наказание в рамках административного и уголовного производства, только законным путем. Человека, который со злостью смотрит на этот мир действительно нужно корректировать, но делать это с помощью специалистов и законным путем».

О публичной трансляции допустимости насилия на примере поста Светланы Федоровой: «Насколько я могу корректировать слова других людей и осуждать или поддерживать? Не могу, потому что я уверена, что каждый человек в нашем социуме имеет право на свое мнение. Но я считаю, чем больше будет медийности у здоровых и правильных вещей, тем выше будет качество распространения информации. Насколько мы можем комментировать ее слова? Наверное, не можем, ведь каждый человек в своей жизни проходит достаточно длинный путь и у каждого есть свой жизненный курс. Я уверена, что ее слова – это не просто так, видимо это человек, который не получил вовремя нужной помощи. Скорее всего, она не имела возможности вовремя обратиться к тому же психологу, который бы помог пережить какую-то определенную проблему. Потому что вот эта агрессия внутренняя к мужчинам и женщинам взращивается как раз в этом школьном и подростковом возрасте».

Анастасия Колотилова

Ольга Николаевич, представительница женского движения «Зе!Жінки»

О проблеме насилия и виктимблейминга: «Так, кажуть: «Ти одягла коротку спідницю», «Ти подивилась мені в очі». Насправді, комплекс жертви провокує критику. Є така психологія, що лань, яка біжить по пустелі, провокує гепарда. Тож, коли заявляєш про насилля, треба дати дійсно гарний відпір та сказати: «Я не жертва, я – особистість». Треба розказувати про це перш за все дівчаткам, адже вони дуже залежать від оточуючого середовища. Треба щось міняти. Сьогодні дуже важлива проблема прихована за соромом та страхом. Суспільна думка формує точку зору: «Не виділяйся!», «Нічого не кажи!», «Моя мама так жила, і ти маєш так жити». Громадськість накладає табу на вислови своїх почуттів. Ніхто нічого не бачить, що там відбувається за зачиненими дверима. «Ну так, трошки сумненька походила», «Ну так, трохи синячків на руці. Нічого, пройде, завтра встане та знову буде працювати», – треба міняти таку думку».

О публичной трансляции идеи допустимости насилия на примере поста Светланы Федоровой: «Мені дуже шкода таких жінок, тому що вони дуже піддалися суспільній думці. Вони трошки зачерствіли. Дуже шкода, що це відбувається. Але, це особиста думка. В мене вона інша. Мені хочеться всім допомогти, але не всі, на жаль, даються. Віримо на краще. З кожним днем все змінюються».

Антонина Погадаева, депутатка Николаевского районного совета от партии «Слуга народа»

О проблеме насилия и виктимблейминга: «Є така проблема, вона склалася історично. Вона генетично заклалась, наче кожен сам винен у своїй проблемі. Ми не готові допомагати один одному, не готові брати на себе відповідальність, не готові зустрітися з негативом. Раніше за часів каторжан батьки самі били своїх дітей, аби їх не били ті, хто їх виганяв. Сьогодні ми боремося з тим, що історично у нас так склалося. Ми – нація не жорстока. Нас привчили терпіти, а терпіти не потрібно. Нас не виховували, що потрібно давати здачі, або шукати порятунку у сильніших. І якщо кожна людина буде про це пам’ятати, не проходити повз, коли ображають слабших, і виховувати це у своїх дітей, тоді в нас може бути майбутнє».

О публичной трансляции идеи допустимости насилия на примере поста Светланы Федоровой: «Не можу дати оцінку цьому, тому що треба знати людину і треба працювати з психологом, можливо. Я не можу її засуджувати, це її думка. Можливо, в неї є якісь внутрішні причини так вважати. В тому-то і справа, якщо ми можемо мати таку велику віру, що ми справимося, допоможемо, не буде таких висловів. В інтернеті сьогодні дуже багато насильства, на жаль. Ми багато говоримо сьогодні про булінг, але хочеться, щоб це не завершувалося розмовами. Як на мене, сьогодні найбільша проблема – це психологічне насилля. На нього найменше звертають увагу, бо воно найменш помітне зовні. Але воно й одне із найсильніших. Не завжди людина може зрозуміти, що проти неї вчиняється психологічне насилля. Для цього, можливо, повинні бути введені уроки психологічної грамотності, уроки сімейного виховання. Щоб у людини було більше світлого й доброго».

Антонина Погадаева

Артем Кривцов, советник городского головы по вопросам правового образования

О проблеме насилия и виктимблейминга: «На сьогоднішній день у нас такі реалії, що насильство є не тільки в Україні, а й у цілому світі. Це дуже велика проблема. Домашнє насильство є не тільки у дитячому віці, але й дорослому. Дуже шкода, що дорослі люди пропагандують насилля своїми вчинками серед дітей. Наприклад, психологічним тиском за погані оцінки, фізичним насильством за якісь «погані» вчинки. Потім діти виростають та проявляють це на своїх дітях».

О публичной трансляции идеи допустимости насилия на примере поста Светланы Федоровой: «Моя спеціалізація – кримінальне та адміністративне право. Тому, я знаю, що у нас є ряд статей у Кримінальному кодексі, що передбачають за кожне тілесне ушкодження покарання: це і штрафи, і позбавлення волі. Я не є сторонником того, щоб бити людини. Варто вміти домовлятися. Руки та зброя – не є ефективними суб’єктами у вирішенні конфліктів. Є слово, яким можно врятувати тисячі людей. Так і в сім’ях можна сісти за стіл і поговорити. Навіть, на листочку написати всі «за» та «проти», що краще робити, що – не потрібно. Якщо у нас пропагують насилля, це не зовсім коректно. Треба навпаки – словами домовлятися, але не бити».

Вера Гончарук, директорка Николаевского городского центра социальных служб для семьи, детей и молодежи

О проблеме насилия и виктимблейминга: «Если мы говорим о комментариях в социальных сетях и каком-либо публичном обсуждении процессов, то хейт сейчас везде, и в совершенно неприемлемых темах, таких как осуждениях того, как поступил человек, что он высказался о той или иной проблематике, – тоже. К примеру, человека обижали в детстве, он вырос и рассказал об опыте, который может кому-то помочь. Его начинают критиковать, что это неправильно. Почему? Потому что мы выросли в обществе, где нам говорили не выносить сор из избы, ведь «то, что творится у тебя дома, это дело только твоей семьи». Мы привыкли, что каждый якобы должен жить только в своем мире. Из-за этого большое количество судеб было сломлено в какой-то период.

Сейчас, когда эти люди выросли и услышали, что кто-то рассказал о своей истории, они увидели в этом поддержку и посыл, и также начали рассказывать свой опыт. С каждым годом все больше и больше людей обращается за помощью, все больше говорят публично о разных проявлениях насилия, в том числе хейте в соцсетях, харассменте.

Сегодня точно не стоит осуждать человека за то, что он высказался. Когда речь идет о насилии, ты никогда не поймешь того, кто сидит по ту сторону экрана. Мы не можем сказать, что есть какая-то тенденция. Сказать, что есть какой-то типаж людей, которые страдают больше, – нет. Любой человек может оказаться в такой ситуации: бедный, богатый, мужчина, женщина, украинец, иностранец. Это определенное стечение обстоятельств и ситуация, в которой ты оказался. Не вина человека».

О публичной трансляции идеи допустимости насилия на примере поста Светланы Федоровой: «Для публичного человека вообще не является приемлемым транслировать любую абьюзивность, любую агрессию. Это может быть его личное мнение, когда он позиционирует себя в компании со своими друзьями. Но когда ты человек публичный, ты спекулируешь на болезненных темах или можешь спекулировать, потому что есть приверженцы и неприверженцы, это абсолютно недостойно. С моей точки зрения, мы не имеем права давать агрессивные посылы и призывать поступать так, а не иначе».

Вера Гончарук

Последние новости

«Завітав «руzzкий мир». Окупанти обстріляли равликову ферму під Миколаєвом, перед цим знищивши її виробництво під Харковом
19.08.22 09:54
«Не дуже доречно», – генерал Марченко відреагував на присвячений йому білборд і звернувся до миколаївців із важливим проханням
18.08.22 18:27
«Save Myko. Заради незламних»: у центрі Києва влаштували благодійний концерт, щоб забезпечити миколаївських захисників
14.08.22 15:06
«Хочуть бути на своїй землі», – чемпіон Олександр Абраменко про батьків, які досі мешкають у Миколаєві
13.08.22 18:15
Миколаївську школу верхової їзди евакуюють в Одесу. Аби транспортувати 30 коней до безпечного місця, знадобиться 5 поїздок по 170 км
13.08.22 11:47
«Це покоління зустріло війну, але це треба використати». Миколаївську молодь, яка присвятила себе волонтерству у час війни, привітав Віталій Кім
12.08.22 18:30
Миколаївець Роланд Байрозян презентував нову роботу — зменшену копію БМП-2 ЗСУ
12.08.22 15:37
«Дуже сподіваюсь, що ніяка нечиста сила не змінить наших планів»: сім’я Решетніків вирішила, де навчатимуться їх діти
12.08.22 15:04
«Миколаїв – то наша любов, гордість і біль». Команда «Дизель шоу» дарує рідному місту антидрон та створює свій благодійний фонд
11.08.22 21:15
«На півдні гаряче, настрій оптимістичний». Письменник Андрій Любка купив та привіз три автівки для захисників Миколаївщини
11.08.22 19:00